Задати питання
flag Судова влада України

Порядок і строки звернення до суду

Порядок подачі позовної заяви до суду

 

 Нормативно-правовим актом, що регулює питання звернення до місцевого загального суду є Цивільний процесуальний кодекс України (надалі - ЦПКУ). Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПКУ кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

 

 Звернення до суду здійснюється у більшості випадків шляхом пред’явлення позову. Позов, в свою чергу, пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості (ч. 1 ст. 118 ЦПКУ).

 

 Звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин та породжує обов’язок суду розглянути і вирішити його по суті.

 

 Реєстрація позовної заяви та доданих до неї документів відбувається в порядку, встановленому Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006р. № 68.

 

 Позивач вправі об’єднати в позовній заяві декілька позовних вимог, які пов’язані між собою. Вимоги вважаються такими, що пов’язані між собою, якщо вони випливають із одного правовідношення та мають спільні підстави.

 

 Разом з тим недоцільним є об’єднання позовів, які перешкоджають розгляду справи. Питання про можливість прийняття заяви, яка містить об’єднані вимоги, вирішує суддя.

 

 Вимоги до позовної заяви встановлені ст. 119 ЦПКУ, згідно із якою позовна заява є письмовим документом. Письмова форма вважається додержаною, якщо позовна заява викладена на папері. Вимог до формату паперу не передбачено, однак традиційним є використання формату А4. Норми ЦПКУ не визначають способів і технічних засобів, за допомогою яких допускається виготовлення позовної заяви. Однак у судовій практиці склався звичай, згідно з яким позовна заява виготовляється на паперовому носії за допомогою друкарської чи комп’ютерної техніки. Не заперечується й виготовлення позовної заяви рукописним способом.

 

 Процесуальне законодавство не передбачає обов’язкової форми (шаблону) позовної заяви. Проте закон встановлює необхідні її реквізити. Так, відповідно до ч. 2 ст. 119 ЦПКУ позовна заява повинна містити:

 

 1) найменування суду, до якого подається заява

 

 Найменування суду залежить від того, до якої судової системи, ланки він належить. Якщо, наприклад, треба відобразити найменування районного суду, то спочатку пишуть до якого району він відноситься, а також якого міста цей район (наприклад, Залізничний районний суд міста Львова).

 

 2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий

 

 В позовній заяві обов’язково має вказуватись повне ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий. Зазначення лише ініціалів, замість імен, не відповідає вимогам закону.

 

 Прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи вказується за даними паспорта цієї особи або іншого документа, що замінює його.

 

 Місцем проживання фізичної особи згідно із ст. 29 Цивільного кодексу України (надалі - ЦКУ) є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Щодо фізичної особи - підприємця ця норма конкретизується у ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», де зазначено, що місце проживання фізичної особи - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою - підприємцем.

 

 Найменування юридичної особи включає в себе інформацію про організаційно-правову форму та назву.

 

 Статтею 93 ЦКУ встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Стаття 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» визначає, що місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Місцезнаходження юридичної особи визначається засновниками в установчих документах та вказується в реквізитах реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка подається реєструючому органу під час державної реєстрації (наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20 квітня 2007 р. № 54).

 

 Отже, найменування і місцезнаходження юридичної особи у позовній заяві повинні визначатися та вказуватися згідно з установчими документами останньої.

 

 3) зміст позовних вимог

 

 Зміст позовних вимог - це певна форма захисту, яку просить позивач від суду (наприклад, встановлення права власності на земельну ділянку). По суті, цей пункт є відображенням прохальної частини позовної заяви.

 

 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру

 

 Порядок визначення ціни позову передбачено ст. 80 ЦПКУ, відповідно до ч. 1 якої ціна позову визначається:

 у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується;

 у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;

 у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;

 у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;

 у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки;

 у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;

 у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;

 у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;

 у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості;

 у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

 

 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги

 

 ЦПКУ не вимагає від позивача правового обґрунтування позову, тобто посилання на норму права, яка регулює спірні правовідносини. Однак, позивач у будь-якому випадку повинен зазначити те право, захисту якого він вимагає, вважаючи його порушеним, невизнаним чи оспорюваним.

 

 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування

 

 Відповідно до ст. 57 ЦПКУ доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

 

 Підстави звільнення від доказування встановлені ст. 61 ЦПКУ, згідно із якою не потребують доказування:

 обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

 обставини, визнані судом загальновідомими;

 обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, якщо у цій справі беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

 

 7) перелік документів, що додаються до заяви

 

 Перелік цих документів визначається позивачем.

 

 Відповідно до ч. 3 ст. 119 ЦПКУ позовна заява повинна бути підписана особою, яка її подає, із зазначенням дати її подання.

 

 Необхідність даного реквізиту пояснюється тим, що розгляд анонімних позовних заяв не допускається. Зазначення ж часу подання свідчить про пред’явлення позову в межах строків позовної давності і забезпечує його своєчасний розгляд. Разом з тим, днем подання заяви до суду є не дата, вказана у позовній заяві, а день її реєстрації в канцелярії суду або день відправлення заяви на адресу суду поштою.

 

 Частиною 5 ст. 119 ЦПКУ встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

 

 Судовий збір - це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначається законодавством і залежить від об’єктивних ознак позову: з яких правовідносин він виник і який предмет позову. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги по його сплаті передбачені законодавством.

 

 Відповідно до п. 5 Перехідних положень ЦПКУ, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. При цьому порядок сплати та розміри державного мита визначені Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

 

 Якщо позивач звільнений від сплати судового збору, то в позовній заяві доцільно вказати про це з посиланням на конкретну норму закону, яка надає йому такі пільги.

 

 До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов’язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов’язані з виготовленням та видачею копій судових рішень.

 

 Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлені постановою Кабінету Міністрів України від                             21 грудня 2005 р. № 1258.

 

 Документи про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу подаються суду в оригіналі.

 

 Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (ч. 7 ст. 119 ЦПКУ).

 

 Позовна заява, подана після забезпечення доказів або позову, повинна містити додаткові відомості про забезпечення доказів або позову, а саме: ким, щодо кого, коли і які заходи забезпечення були вжиті.

 

 Стаття 120 ЦПКУ встановлює також обов’язок позивача додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

 

 Копія позовної заяви може бути виготовлена шляхом копіювання оригіналу, підписаного позивачем. Замість такої копії суду може бути подано необхідну кількість позовних заяв, особисто підписаних позивачем (або його уповноважених представником). При цьому усі примірники повинні бути ідентичними між собою.

 

 Ті документи, які надаються в копіях для відповідачів та третіх осіб, доцільно подавати суду зшитими (з’єднаними) окремо, оскільки вони у справі не залишаються.

 

 Подання копій позовної заяви необхідно для того, щоб вручити їх відповідачам і третім особам ще до початку розгляду справи по суті. Одержавши своєчасно копію позовної заяви, відповідач зможе підготуватися до захисту проти вимог позивача, зібрати необхідні докази, представити заперечення проти позову.

 

 При цьому правила ст. 120 ЦПКУ щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

 

 В цих випадках законодавець встановлює пільговий режим для позивачів з метою створення їм максимального доступу до правосуддя.

 

 

Строки звернення до суду

 

Строки звернення до суду бувають різні, вони відрізняються по різним категоріям справ та встановлені в відповідних кодексах.

Цивільний кодекс України

(Витяг)

 

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

 

     Стаття 256. Поняття позовної давності

 

 1. Позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися

 до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

      Стаття 257. Загальна позовна давність

 

 1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у  три роки.

 

      Стаття 258. Спеціальна позовна давність

 

 1. Для  окремих  видів  вимог  законом  може  встановлюватися

спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно

із загальною позовною давністю.

 

      2. Позовна давність в один рік  застосовується,  зокрема,  до вимог:

 

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про  спростування  недостовірної  інформації,  поміщеної у

засобах масової інформації.

     У цьому  разі позовна давність обчислюється від дня поміщення

цих відомостей у засобах масової  інформації  або  від  дня,  коли

особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця

у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної

часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у  зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про  розірвання  договору  дарування  (стаття  728   цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу,  пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття  1293  цього Кодексу).

 

      Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності

 

1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за

домовленістю сторін.

     Договір про   збільшення   позовної  давності  укладається  у

письмовій формі.

2. Позовна  давність,  встановлена  законом,  не  може   бути

скорочена за домовленістю сторін.

 

      Стаття 260. Обчислення позовної давності

 

1. Позовна  давність  обчислюється  за  загальними  правилами

визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

2. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений

за домовленістю сторін.

 

 

     Стаття 261. Початок перебігу позовної давності

 

 1. Перебіг позовної давності починається від дня,  коли особа

довідалася  або могла довідатися про порушення свого права або про

особу, яка його порушила.

2. Перебіг  позовної  давності  за  вимогами   про   визнання

недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається

від дня припинення насильства.

3. Перебіг позовної давності  за  вимогами  про  застосування

наслідків нікчемного правочину починається від дня,  коли почалося

його виконання.

4. У   разі   порушення   цивільного   права   або   інтересу

неповнолітньої   особи   позовна   давність  починається  від  дня

досягнення нею повноліття.

5. За зобов'язаннями з визначеним строком  виконання  перебіг

позовної давності починається зі спливом строку виконання.

    За зобов'язаннями,  строк  виконання  яких  не визначений або

визначений моментом вимоги,  перебіг позовної давності починається

від  дня,  коли  у  кредитора  виникає право пред'явити вимогу про

виконання зобов'язання.  Якщо боржникові надається пільговий строк

для виконання такої вимоги,  перебіг позовної давності починається

зі спливом цього строку.

6. За регресними  зобов'язаннями  перебіг  позовної  давності

починається від дня виконання основного зобов'язання.

7. Винятки з правил,  встановлених частинами першою та другою

цієї статті, можуть бути встановлені законом.

 

     Стаття 262. Позовна давність у разі замін сторін у  зобов'язанні

 

1. Заміна  сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення

та перебігу позовної давності.

 

     Стаття 263. Зупинення перебігу позовної давності

 

1. Перебіг позовної давності зупиняється:

     1) якщо  пред'явленню  позову  перешкоджала  надзвичайна  або

невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

     2) у  разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на

підставах, встановлених законом;

     3) у     разі     зупинення    дії    закону    або    іншого

нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

     4) якщо  позивач  або  відповідач перебуває у складі Збройних

Сил України або в інших створених відповідно до закону  військових

формуваннях, що переведені на воєнний стан.

2. У  разі виникнення обставин,  встановлених частиною першою

цієї статті,  перебіг позовної давності зупиняється  на  весь  час

існування цих обставин.

3. Від   дня  припинення  обставин,  що  були  підставою  для

зупинення перебігу позовної давності,  перебіг  позовної  давності

продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

 

     Стаття 264. Переривання перебігу позовної давності

 

1. Перебіг  позовної  давності переривається вчиненням особою

дії,  що  свідчить  про  визнання  нею  свого  боргу  або   іншого

обов'язку.

2. Позовна  давність переривається у разі пред'явлення особою

позову до одного із кількох  боржників,  а  також  якщо  предметом

позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

3. Після  переривання  перебіг  позовної давності починається заново.

     Час, що минув до переривання перебігу позовної  давності,  до

нового строку не зараховується.

 

     Стаття 265. Перебіг позовної давності у разі залишення позову

                 без розгляду

 

 1. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної

давності.

2. Якщо  суд  залишив  без  розгляду  позов,  пред'явлений  у

кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання

законної   сили  рішенням  суду,  яким  позов  було  залишено  без

розгляду, не зараховується до позовної давності.

     Якщо частина  строку,  що  залишилася,  є  меншою  ніж  шість

місяців, вона подовжується до шести місяців.

 

     Стаття 266. Застосування позовної давності до додаткових  вимог

 

1. Зі  спливом   позовної   давності   до   основної   вимоги

вважається,  що  позовна  давність  спливла і до додаткової вимоги

(стягнення неустойки,  накладення стягнення  на  заставлене  майно тощо).

 

     Стаття 267. Наслідки спливу позовної давності

 

1. Особа,  яка  виконала  зобов'язання  після спливу позовної

давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо

вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява  про  захист  цивільного права або інтересу має бути

прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна  давність  застосовується  судом  лише  за  заявою

сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив  позовної  давності,  про застосування якої заявлено

стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд  визнає  поважними  причини  пропущення  позовної

давності, порушене право підлягає захисту.

 

     Стаття 268. Вимоги, на які позовна давність не поширюється

 

1. Позовна давність не поширюється:

     1)  на  вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових

прав, крім випадків, встановлених законом;

     2) на вимогу вкладника до  банку  (фінансової  установи)  про

видачу вкладу;

     3) на  вимогу  про  відшкодування шкоди,  завданої каліцтвом,

іншим  ушкодженням  здоров'я  або  смертю,  крім випадків завдання

такої  шкоди  внаслідок  недоліків  товару, що є рухомим майном, у

тому  числі  таким,  що  є  складовою  частиною іншого рухомого чи

нерухомого майна, включаючи електроенергію;

 

     5) на   вимогу   страхувальника   (застрахованої   особи)  до

страховика   про   здійснення   страхової   виплати    (страхового

відшкодування);

     6)   на  вимогу  центрального  органу  виконавчої  влади,  що

здійснює   управління   державним   резервом,  стосовно  виконання

зобов'язань,  що  випливають  із  Закону  України  "Про  державний

матеріальний  резерв"  (  51/97-ВР  ). 

2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги,  на які

не поширюється позовна давність.

 

 

ІІ.Адміністративне судочинство.

 

Кодекс адміністративного судочинства України.

(Витяг)

 

 

 

      Стаття 99. Строк звернення до адміністративного суду

 

     1. Адміністративний  позов  може  бути  подано в межах строку

звернення до адміністративного суду,  встановленого  цим  Кодексом

або іншими законами.

     2. Для  звернення до адміністративного суду за захистом прав,

свобод  та  інтересів  особи  встановлюється  шестимісячний строк,

який,  якщо  не  встановлено  інше, обчислюється з дня, коли особа

дізналася  або  повинна  була  дізнатися про порушення своїх прав,

свобод чи інтересів.

     Для  звернення  до  адміністративного  суду  суб'єкта владних

повноважень  встановлюється  шестимісячний  строк,  який,  якщо не

встановлено інше,  обчислюється з дня виникнення підстав, що дають

суб'єкту  владних  повноважень  право на пред'явлення передбачених

законом вимог.  Цим  Кодексом  та  іншими  законами  можуть  також

встановлюватися  інші  строки  для  звернення до адміністративного

суду  суб'єкта  владних  повноважень.

     3. Для  захисту прав,  свобод та інтересів особи цим Кодексом

та  іншими  законами  можуть  встановлюватися  інші   строки   для

звернення  до  адміністративного  суду,  які,  якщо не встановлено

інше,  обчислюються з дня,  коли особа дізналася або повинна  була

дізнатися  про  порушення  своїх  прав,  свобод  чи інтересів. Для

звернення  до  суду  у справах щодо прийняття громадян на публічну

службу,   її   проходження,   звільнення   з   публічної    служби

встановлюється місячний строк.

     4. Якщо  законом  передбачена  можливість  досудового порядку

вирішення  спору  і  позивач  скористався  цим  порядком,  то  для

звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк,

який  обчислюється  з  дня,  коли  позивач  дізнався  про  рішення

суб'єкта  владних повноважень за результатами розгляду його скарги

на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

     5.  Для  звернення  до адміністративного суду щодо оскарження

рішення суб'єкта владних повноважень,  на підставі якого ним  може

бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється

місячний строк.

 

     Стаття 100. Наслідки пропущення строків звернення

 

                 до адміністративного суду

 

     1. Адміністративний позов,  поданий після закінчення строків,

установлених  законом,  залишається  без  розгляду,  якщо  суд  на

підставі  позовної  заяви  та  доданих до неї матеріалів не знайде

підстав  для  визнання  причин  пропуску   строку   звернення   до

адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

     2. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії

вирішення питання про  відкриття  провадження  в  адміністративній

справі   без   проведення   судового   засідання,  так  і  в  ході

підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

 

     Стаття 101. Процесуальні строки

 

     1. Процесуальні  строки  -  це  встановлені законом або судом

строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії.

     2. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками,

а  також  можуть  визначатися  вказівкою  на  подію,  яка  повинна

неминуче настати.

 

     Стаття 102. Поновлення та продовження процесуальних строків

 

     1. Пропущений  з   поважних   причин   процесуальний   строк,

встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк,

встановлений судом,  - продовжений судом за клопотанням особи, яка

бере участь у справі.

     2.  Питання  про поновлення чи продовження пропущеного строку

суд  вирішує  в  порядку  письмового  провадження  чи  в  судовому

засіданні  на розсуд суду. Неприбуття у судове засідання осіб, які

були   належним   чином   повідомлені,   не  перешкоджає  розгляду

клопотання.

     3. Ухвала  суду  про  відмову  в  поновленні  чи  продовженні

пропущеного процесуального строку може бути оскаржена особами, які

беруть участь у справі.

     4.  Правила  даної  статті не поширюються на строки звернення

до адміністративного суду.

 

     Стаття 103. Обчислення процесуального строку

 

      1. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня

після  відповідної  календарної  дати  або настання події,  з якою

пов'язано його початок.

     2. Строк,  що визначається роками,  закінчується у відповідні

місяць і число останнього року цього строку.

     3. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне

число останнього місяця цього строку.

     4. Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає

на   такий   місяць,  що  відповідного  числа  не  має,  то  строк

закінчується в останній день цього місяця.

     5. Останнім  днем  строку,  який  закінчується  вказівкою  на

певний день, вважається цей день.

     6. Якщо закінчення строку припадає на вихідний,  святковий чи

інший неробочий день,  останнім днем строку є перший  після  нього

робочий день.

    7. Перебіг строку,  закінчення якого пов'язане з подією,  яка

повинна  неминуче  настати,  закінчується  наступного  дня   після

настання події.

     8. Останній  день строку триває до двадцять четвертої години,

але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де

робочий  час  закінчується  раніше,  строк  закінчується  в момент

закінчення цього часу.

     9. Строк не вважається пропущеним,  якщо до  його  закінчення

позовна  заява,  скарга,  інші  документи чи матеріали або грошові

кошти здано на пошту  чи  передані  іншими  відповідними  засобами

зв'язку.

     10. Зупинення  провадження  в адміністративній справі зупиняє

перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній  справі.

Перебіг  процесуальних  строків  продовжується  з  дня  поновлення

провадження.